Ми з дружиною ще за рік до поїздки на південний схід Франції, коли відпочивали в Туреччині, вирішили що наступну відпустку проведемо в Європі, де краще із сервісом, більш розвинена і цивілізована туристична галузь. На очі в інтернеті попався звіт відпочиваючого з Твері, де той описав свої враження від відпочинку в Провансі, барвисто описав, як виглядає південна Франція влітку. Можливо, що саме той звіт визначив наш вибір. Ми спочатку розглядали курортні міста, розкидані вздовж знаменитої Французької Рив’єри. Вивчивши ціни на житло, відгуки туристів, інші моменти (наявність поруч туристичних визначних пам’яток, кліматичні умови, природні фактори), вибрали Валлорис. Це курортне містечко характеризується типовими для Середземномор’я кліматичними умовами, плюс воно недалеко розташоване від багатих на культурно-історичні туристичні пам’ятки Ніцци, Монако, Канн. Тут же поруч старовинний Антіб, де теж багато чого для туриста, який цікавиться історією Стародавнього Риму.
Мені, як і моїй дружині, щоб здійснити цю подорож, насамперед, потрібна була туристична віза у Францію, тому ми вирішили оформляти проїзні документи через рекомендований одним товаришем візовий центр. Займалися пошуком, інтерактивним замовленням квитків, житла виключно самостійно, використовували спеціалізовані онлайн-сервіси. В результаті за пару днів забронювали квитки до Ніцци і назад, зняли сімейний номер в готелі середнього класу на 10 днів. З собою взяли в дорогу якомога менше речей, щоб не довелося доплачувати за багаж понад встановлену авіакомпанією норму. В обов’язковому порядку взяли в дорогу ноутбук, цифрову камеру, російсько-французький розмовник (скорочений варіант).
Прилетіли в пафосну Ніццу рано вранці, до Валлориса дісталися автобусом, після ще кілька хвилин на таксі, яке доставило нас до будівлі нашого готелю. Завершивши всі пов’язані з реєстрацією в готелі формальності, ми вирушили в найближче кафе, де поїли, хоча особливого апетиту після авіаперельоту не було. Ми акліматизувалися тільки на наступний день. Другу частину першого дня в Валлорисі ми присвятили пляжному відпочинку, невеликій прогулянці набережною.
Починаючи з третього дня, ми приступили до планомірного вивчення культурних надбань, пам’яток природного походження міста. Завдяки туристичному атласу нам було не складно орієнтуватися в старовинному містечку, що належало колись «Леринському абатству». У 10 столітті ця територія називалася Золотою долиною. Дане приморське селище стало активно розвиватися в період правління феодалів з Вентімілья Ласкарі. Розквіт прибережного селища припадає на 16 століття. В історичних літописах це містечко згадується у зв’язку з втечею Наполеона Бонапарта в 1815 році. Саме там, на території, де нині розкинувся пляж «Гольф-Жуан», колишній імператор Франції висадився, коли біг з Ельби. Розвиватися як туристичний центр Валлорис почав в кінці 19 століття, попутно в містечку почало розвиватися виробництво декоративних керамічних виробів. На сьогодні Валлорис – це престижний курорт, де можна організувати відпочинок у Франції влітку, в будь-яку іншу пору року на дуже високому рівні.
За кілька днів ми відвідали багато цікавих для туриста культурно-історичних об’єктів. Особисто мені було цікаво в місцевому музеї художника Пабло Пікассо, який багато працював з керамікою, представив публіці свою знамениту книжкову серію «Сильветт». Дане місто пов’язане з ім’ям знаменитої зірки французького кіно Жана Маре. Він перебрався в Валлорис, щоб скоротати старість, милуватися по вечорах чудовим заходом сонця, морськими панорамами. Ми витратили день на екскурсію по визначних пам’ятках Антиба, стільки ж часу пішло на вивчення пам’яток культури країни-карлика Монако, Ніцци. Я впевнений, якби ми наважилися взяти напрокат авто у Франції, то побачили ще більше цікавого.
Все ж крім пляжного відпочинку (купання, сонячні ванни) ми пару раз навідали місцевий дайвінг-центр, отримали незабутній досвід підводного плавання, я покатався на водному скутері. Багато позитивних емоцій ми отримали під час відвідування каплиці «Святої Анни», яку, як і всі інші архітектурні об’єкти замку в середньовіччі збудували монахи. Вищезгадана каплиця тепер, після реконструкції, придбала риси, характерні для більш пізніх архітектурних стилів. На даний час ця пам’ятка архітектури привертає натовпи туристів, там з 1957 року знаходиться музей сучасних мистецтв.
Відомо, що Валлорис – це місто, яке свого часу прославилося завдяки досягненням в гончарній справі. Місцеві майстри гончарних справ досягли чималого успіху в художній кераміці. Йдеться про використання традиційних технологій обробки кераміки. Народне ремесло таїть певні секрети, які майстри передають своїм учням.
Масштаби виробництва керамічних виробів серйозно збільшилися в кінці 19 століття завдяки відкриттю в місті двох великих мануфактур. Надалі попит на кераміку (посуд, сувеніри) зростав, завдяки чому виробництво процвітало і розширювалося, удосконалювалися технології. У 20-х роках 20 століття в Валлорисі починають виробляти три види керамічних виробів («Оrdinaire», «Vernie» і «Jaspée»), які досі користуються колосальним попитом серед туристів, колекціонерів. Головні відмінні їх риси – це стиль декоративного оформлення (колір емалі, стиль розпису, певна кольорова гамма). Ми щось подібне бачили в одній крамниці, коштує дрібничка 600 євро, але купувати не стали, були сумніви щодо автентичності даного керамічного виробу.
Можемо відверто заявити, що провели відпустку в Валлорисі відмінно, нам дуже сподобалося, додому привезли цілу колекцію фотографій, сувеніри друзям, а ще купу позитивної енергії на додачу. Рекомендуємо цей курорт всім. Це місце, де варто побувати, тим більше оформлення візи у Францію в наші дні – не проблема. Удачі!
